Дайте їм хліба!

- зі збірника віршів "Пісні Самогубців: Рима, біль та журба"

На землях родючих, чудових,

Живе простий люд.

Своїми руками ледве збирають,

Іншим ротам семена.

Вони багато працюють,

Та ледве існують.

В постійних злиднях,

Недугах та скаргах живуть.

Хлібороби хліборобів деруть,

Скотарі ріжуть останню худобу.

А бабки все лають на всіх,

Посміхаясь згадають минулих катів.

Їх годують плітками,

Чутками, гнилою землею,

Що ось-ось прийдуть зміни.

І всі як царі заживуть.

Та для брехні,

В серцях працюючих мас

Бракує вже місця,

Та немає вже сил!

Їх мотори глохнуть поволі.

Один за одним...

Вся нація гине задля

Ситих шлунків катів.

Дурні мріями багатіють,

А не їхніх хребтах,

Будують нові квартали,

Дачі, вілли, палаци...

Цілісінький світ подурнів.

Всі живуть немов ляльки,

Та поодинці ріжуть горлянки,

Сховавшись по конурах лячним