Далекі далі

Я покинув родинну хатину,

Я від себе пішов назавжди.

Я полинув в невідомі далі,

Та від тебе не зміг я піти.

І тепер я дивлюся на гори,

На затоки в вечірнім прузі.

На мене осідають тумани,

Мою душу торса в глибині.

І я мру шляхом невідомим,

Де його обливають дощі,

Та чомусь ті невідомі далі

Не дають мені спокій в душі.

Я наледве себе розумію,

Я йду, то, напевно, живу…

І на цю захмарену гору

Я ще неодмінно взійду.

Поверну свої очі до сонця,

Попрошу озорити мене,

Мою душу осяяти хвилею,

Що в пориві таке вогняне.

І тоді в мені щось так заграє,

Зацвіте в моїм серці весна.

І на поклик з жагучим бажанням,

Припаду до тебе на життя...

Олег Магденко, далеко від дому… 16.09.2023 Hareid - Ålesund