Далекі заклики Фрагменти

І

Прозора мла довкола,

В задумі дерева…

Над морем захолола

Хмаринка льодова.

З замисленого парку,

Далеко від людей,

Живлюсь на білу хмарку

Крізь просвіт голубий.

Як вітер шелевіє

Між листям угорі,

Встають нові надії

І спогади старі.

І заклики далекі

З далекої землі

Летять, мов ті лелеки,

Мов легкі журавлі.

ІІ

Забудь за бурю й за турботу!

Забудь любов, і страх, і гнів!

Хай серце буде – крига льоду,

Щоб тільки дух полуменів.

Лети в світи за вільним льотом

Одвічних зір, ясних вогнів,

Ти будь співцем, ти будь пророком

Минулих і майбутніх днів!

Угору дух, у вічність очі! –

Хай зникне з обрію земля,

Нехай бринять слова пророчі,

Мов журний клекіт журавля.

ІІІ

Ні! Я ненавиджу спокій!

Краще вже вихор і вир!

Хай бурі та буйні потоки

Зів’ються й поллються в простір!

Ненавиджу плоскі порядки

І лінії рівних доріг.

Хай через кручі й рогатки

Летить мій нестримний біг!

Люблю підійматися вгору

І раптом – падати вниз,

Знаходити знову опору

І бігти крізь гори й ліс.

Люблю провалля і скелі,

Де грають веселі струмки,

Розгублені в горах оселі,

Оази і дикі піски.

ІV

Нема спокою без турботи,

Нема життя без чорних бур, –

Бо серце може й захолоти,

Як на воді холодна хмур.

Коли ні крихточки любови,

Ні зненависті, ні страху, –

То про красу не буде й мови

На вбогім життєвім шляху.

О люба земле, рідна земле,

Пилинко в бурі світовій!

Далекі заклики даремні, –

Бо я до смерті – тільки твій.

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1926 р.