Далеко-далеко в далеких місцях

Далеко-далеко в далеких місцях

Я бачу - видніє стародавній сад

Там, за стінами, в забутих місцях

Надії загинуть в троянд пелюстках

Там пан Мефістофель падає з неба

Летить у пащу могутнього лева

З собою інших дурнів бере

Та нас не цікавить, воно нас не гребе

Як у загірну комунну потрапить

Можливо у пастку мари упасти?

Можливо померти і як Фелікс взлетіти?

Чи бути посміховиськом краси-Афродіти?

Можливо залишити, все що тут є,

Чи взяти й забути буденне життє?

Стати як мученик, як Прометей,

Сізіф, Мефістофель чи Мордахей.

У темряві мрії розлетітися вітром,

Потрібно забути про ранги й селітру.

Померти, воскреснути і знову загинуть

Усі почуття жалюгідні залишить

А тоді попросити прощення неба

Й надіятись, що відкриють

тобі браму лелеки.