Далматин

Знаєш,

Не було у мене ніколи до тебе жалю,

Хоч жаль за тобою і твоїм неповторним тілом,

Там ранки випалюють ночі в обіймах вогню,

І я біля тебе покірним лежу далматином.

І не тільки тому, що так легітно дихала ти

Сновидінням тремким, надимаючи перса рожеві,

Я дивився світанком, торкнувшись твоєї руки,

Закидаючи в море сонливе мрійливі мережі.

Я все думав про хвилі, про море, його глибину,

Про старі кораблі, що давно, як у нім потонули.

Ні. Не було у мене ніколи до тебе жалю,

Хоч жаль за тобою у цім попелястім намулі.

06.01.2024