Зірватися

Зірватися. Втекти від лап буденності й рутини

Хотілось, певно, кожному. І кожен відчував,

Що у гонитві успіху, банально, як людина,

У втомі і страху не жив, а просто існував.

Зірватися. Забути на вокзалі телефон,

І зайцем у плацкарт - ну хоч кудись, щоб все забути.

Дивитися в вікно, читати, провалитись в сон,

Кроки провідника заздалегідь іще почути.

Зійти на станції у невідомій стороні

І просто йти. Нічого не чекати.

Під дощ потрапити, і вже лічити дні,

Коли назад знайдеш дорогу, та не повертати.

Замерзнути вночі й зігрітись під промінням сонця.

Ожити. І відчути шкірою життя.

Знайти в собі і силу, і мудрість вавилонця,

І як Колумб, в собі зробити нове відкриття.

Розквітнути як сакура на сході Канаґави,

І з полумʼя родитись, як із сонця птиця.

Синонімом приємним стати, як до ранку - кава,

І у Карпатах стати в червні запахом суниці.

Ти розумієш - треба жити. І тоді - не страшно!

Себе втрачати і губити, і геть безшабашно

Повірити у себе, в завтра, додому повернутись.

Зібрати всіх близьких і просто в очі посміхнутись.

Молитись Богу і грішити. Плакати, сміятись,

І просто йти вперед. Робити вибір, помилятись.

Це все не страшно! Навіть смерть - не страшно помирати,

Коли ти робиш вибір жити, а не існувати.