Даруй мені крила, не рви мою душу

Даруй мені крила, не рви мою душу

Тебе ж я безмежно і щиро люблю

За що я на світі страждати так мушу

Чому я у Бога кохання молю

Навіщо ти влізла в мою щиру душу

Навіщо казала «безмежно люблю»

Де був океан, породила ти сушу

Та краще я себе з любов’ю спалю

Навіщо казала про Львів, про кохання

Навіщо писала й дзвонила всі дні

Хиба то брехня, всі ті щирі признання

Що в ліжку на вушко шептала мені

А ти ще у жовтні красиво просила

Минуле забути, почати з нуля

То що ж я отримав, ти біль породила

на каву з другим загуля

В моєму житті листопад - новий травень

В твоєму житті листопад - лише мить

Ти знову вважаєш, що я не твій рівень

Ти хочеш на "шило" мене замінить

Малюєш на стінці у себе малюнки

Не бачиш ти сенсу у щирих словах

А як же усі ті нічні поцілунки

А як же той солод на наших губах

Якщо не кохала, то нащо ти лізла

Ти ж в очі брехала не тільки мені

Моя ж то душа не така і залізна

Але й не померла тоді, на весні!