Де мої олівці? Малюватиму ніжні світанки….

Де мої олівці? Малюватиму ніжні світанки….

Кажуть, що незабаром в домівку загляне війна.

Кава випита. Осад залишив на дні філіжанки

Візерунки м'які, наче з дна визирає весна.

Теплий березень. На підвіконні очуняла муха,

Через отвір в вікні піднялася у пробний політ.

Ну, чому ж у вельмож в головах лише гроші й розруха?

По собі залишають кривавий неприязний слід.

Обіцяла малюнки про втішні ранкові турботи,

Про ту ніжність, що птахи на крилах додому несуть.

А душа випромінює смуток, складає зажурливі ноти,

А реальність шукає в щоденності праведну суть.

Ну, навіщо весні отой сум, і не личить їй сіре.

Нащо думи такі, що у літо стежки не ведуть.

Ти неси свої води спокійно до моря, мій Дніпре,

Може трапиться диво і воїни зброю складуть…

ГДЕ ЖЕ КАРАНДАШИ? РИСОВАТЬ БУДУ НЕЖНОСТЬ РАССВЕТА (вольный перевод П.Голубкова)

Где же карандаши? Рисовать буду нежность рассвета....

Говорят, что вновь скоро заглянет в мой дом война.

Кофе выпит. На дне лишь осадок кофейного цвета,

В его мягком узоре, со дна мне мигает весна.

Теплый март. С подоконника сонная муха,

Стартовала в свой пробный полет на тот свет.

Почему ж у вельмож в головах только деньги, разруха?

По себе оставляют кровавый и прОклятый след.

Обещала рисунки про утренние заботы,

Про ту нежность, что птицы на крыльях домой несут.

А душа излучает лишь грусть и печальные ноты,

А реальность всё ищет в обыденном правду и суть.

Ну, зачем же весне эта грусть, не идет ей и серость.

И зачем эти мысли, что в лето тропы не ведут.

Ты неси, о, мой Днепр, к морю вод своих прелесть,

Может чудо случится, оружие в лом сдадут...