де прокинемось завтра

стає попелясто-рожевим

небо прогірклої просині,

в'язкий рудуватий туман

сповзає у ями і люки.

може, ми діти несправджені?

немов ненароджені досі ми –

субтильні істоти піддослідні

в коконах з теплої вати.

клубиться улеслива мряка,

між пальців тече ароматами:

твій запах – мара і мускат,

твій одяг – світіння і знаки.

дивлюся на брови насурмлені,

на губ затамований кадмій –

і знаю, що втрачу віднайдене,

щоб знову тебе розгадати.

червоні, червоні убрання

важким опромінені видихом,

а шкіра твоя, наче скло,

і ти сам не свій від розплати.

я очі твої – димні кратери –

у Бога готова побачити,

бо, може, і нас не зостанеться

там, де прокинемось завтра...