Де ти?!!

Де ти?!! Я кричу у пустоту.

Мої птахи всі піймані в тенети,

закинуті у вічну мерзлоту,

далекої червоної планети.

Так тихо, що лунає дзвін

під тиском серця із грудей в долоні.

Занадто гучно гримить він,

я у безлюдному і темному полоні.

Де я? Навкруги вогонь,

пекучим ядом заливається у очі,

закриті ковдрою сухих долонь.

Я тут, горю напроти ночі.

І кожен подих то немов гроза,

що прорізає з гуркотом планету,

немов в'їдається розпечена сльоза

у всі кістки мого скелету.