“Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?”

Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?

Зацокоти мені, коню-птах!

Може, я долю свою заспіваю

Десь попід Каневом у житах.

Літаки минаючи й вокзали,

Над землею диблячись увись,

По дорозі серця ми скакали,

Теплий пил тривог моїх куривсь…

І глибоким гордовитим ржанням

Крізь державні далі над Дніпром

Ти в’їржаа у світ моє кохання

І закляк на кручі між дібров.

І коли у розпачу хвилину

Гриз я землю з болю у гаю,

Ти будив копитом Україну

Й журно ржав на молодість мою.

Де ти, мій товаришочку чалий?

За твоїм і за моїм життям

Ще тоді удвох ми помічали

Глибину життя і майбуття…

Буде тобі сіно, і до сіна,

І земля барвінкова, й поріг,

А мені — дружина й Україна,

Сто тривог і тисяча доріг!

1962