День листопаду

Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота:

та ж солод роздають по крапельці із річки,

і хилиться листком гречаний запах свічки

до уст тобі, до ніг, де порох вироста.

Де шовк трави? Навіщо тут німиця

дрібненько зацвіла, мов кропива глуха,

й почата вздовж дощу півколом ораниця

навіщо швидко так від млості засиха?

Насінням сон-трави у мене жмені повні,

щоб відтворити знов всі таїнства сівби,

і руки, що летять — святі і негріховні,

засіють переліг і вицвілі горби…

Веселі будяки межу колишню тішать,

і зграйка бджіл снує їм очі в метушні,

повітря під крильми у них стає чистішим,

хоч гіркота ледь-ледь колишеться на дні.

Оце й увесь урок буденних пересвідчень,

до річки причастивсь, і ниву перейшов,

і в бджілках відгадав ознаки-знаки вічні,

коли важкі листки був зчистив з підошов.

***