День Перемоги

Ярами бурими, гнідими

Тумани впали, поповзли,

Німотні тіні заходили

Сліпого попелу й золи.

Який поріг? Нема порога.

Де родовід? — не доведу.

Цілує тихо Перемога

Губами білими Вдову.

А горе горя ще народить,

В порожній вигляне рукав:

Стоїть народ мій і народи

Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища, затихли,

Зозулі лет — ні в тих ні в сих.

Земля — могила для загиблих.

Земля — землянка для живих.

І лиш сльоза з пожеж іржава

Таку ж іржаву доганя —

До смерті стомлена держава

У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий

Пита — кого? чого — пита?

Вдова цілує Перемогу

У перепалені вуста…

Погиб народ. Не стало знаку.

Одна ознака — був такий.

Під мерехтінням Зодіаку

Вербові капці і ложки.

І тут, коли, коли вже мурі

На нас дивилися віки —

В дитдомі, в гільзі, у латурі

Народ нам зав’язав пупки:

Малі-маленькі — більші-менші,

Дезинфіковані вапном, —

Так стали ми, народоперші,

Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби

Ребристе в лишаях дитя.

І цілували наші губи

Вдова-Любов, Вдова-Життя.

1978