“День риштований шелестом лісу”

День риштований шелестом лісу —

підіймаєшся вгору, аж очі холонуть,

і рука розгортає єдвабну завісу,

навивається шовк на долоню.

Як все видно: ясна на осонні,

жінка зв’язує тіні у жмут.

І лежать валунами розмлоєні коні,

утопившись в траві і звільнившись од пут.

А ген там, попід гай, де з тонких соломинок

дітваки видихають блакитних синиць,

річка нижеться густо з росинок

і сміється вода горілиць.

По долині луна вогкувата —

мерехтить павутина тонка,

кличе мати — ти мусиш спускатись:

на землі тебе доля чека.

***