день весни

ходить світло у лінії кожній,

як у тілі на білому тлі —

день весни — їй інакше не можна —

лиш себе всю віддати землі.

ходить сонце за тінню сирою —

і стоденний свій робить прорив.

ти в собі — і немов не з собою

по той бік од зіниць говорив.

і ламає зап'ястя деревам,

лихоманить торішню траву,

і оголеним гіллям, як нервом,

відчувається трепетний струм.

де ти є? і так хочеться вийти.

де ти є? і виходить із тіл

день весни, — наче вийшов спаситель

із човна, що давно перетлів.