“Десь високо над землею”

Десь високо над землею носить доля наше щастя,

Та ніколи нам не вдасться опинитись там.

Ми споріднені з землею, розрослися в ній корінням,

Ми лиш котимось камінням… Не злетіти нам.

Десь за тридев’ятим морем, тридев’ятою горою

Під заклятою скалою спить крилатий змій…

Як потвору ту поборем, то розлучимося з горем,

Наше щастя метеором спалахне, як стій…

Якби крила в нас орлині, якби очі соколині,

Того змія в цій хвилині ми знайшли би там…

Та — даремно: ми безсилі, ми глухі, сліпі, безкрилі, —

Свого щастя до могили не здобути нам…

***