Десна

Де́сна скидає криги цнотливі,

суне на південь тороси.

Обвалює береги високі праві,

втікає розкута в заплави,

в озера, в останці, в стариці –

сліпить на сонці зіниці.

За обрієм з небом зіллється,

вгамується, схаменеться.

Думками, мріями, марами

мандрувати твоїми меандрами,

вигинами жіночими плавними.

Блукати вологими луками,

пливти теплими водами,

обіймами ніжними, плинними.

Весною своє ти правила,

серце вловила, звабила.

Кохана моя зачарована –

стань мені нареченою.