Дидактичний етюд II

Все-таки непросто

зрубати

високу і горду смереку.

То тільки так здається,

бо легко її обняти.

То вже й тобі так здається,

Але все це не так!

Обхопи

високу і горду свою смереку,

і якщо вже так вийшло,

що вона має впасти,

зроби це сам.

Нікого не підпускай до неї,

бо ти все-таки знаєш,

як непросто зрубати смереку,

точніше, спустити її на землю,

бо знає один Бог,

куди полетить

невміло зрізане дерево,

спершу страшно потанцювавши

на власному пні,

на своєму корінні.

І дай Боже,

щоб воно нікого не вбило.

Отож

пригадай,

як рубають у горах смереку,

наперед вибравши місце,

куди вона має впасти.

Отож

для початку вибери

смужку затерплої землі

і з того боку

зроби надріз і підрубай — на явір.

А з другого —

з боку провалля,

над яким вона стоїть,

починай різати.

Не бійся,

тільки не ріж до кінця,

бо тоді не минути смертельного танцю.

Чуєш?

Трішки живого залиш

і нахили її на явір.

Потихеньку нахиляй,

можеш помогти собі сокирою.

Не бійся, вона впаде.

Так як годиться.

От і все.

Тільки прошу:

зроби це сам.