Дифібрамб весні

Весно! Облудна омано!

Твоє чародійне вино,

Заправлене соком дурману,

Ми щороку, щороку п’ємо.

Ти повінь свою розіллєш,

Розбуркаєш давнє,

Що впало на дно, –

Захлюпаєш хвилями

В наше вікно –

І ми захвилюємось теж.

Ти розцвітаєш, і ми цвітемо

Мохнатими сон-квітками.

Весно, злудна мано!

Що дієш ти з нами?

Твою цілющу, одвічну міць

Ми всисаємо в серце з повітрям

І пускаєм зітхання за вітром,

Повні глибоких твоїх таємниць.

Ось підлітки-дівчата

Дивляться в далеч,

У мрійний світ,

Де солодко вабить,

Як мушку на мід,

Криниця втіх непочата.

Так, так, зітхання дівочі!

Знаю ваш сум, ваш сон…

Бо серце і в мене туркоче

З серцями вашими в тон.

Бо й мої замріяні очі

Поглядом ловлять день,

А душа заспівати хоче

Нових, невідомих пісень.

Од дотику сонця

Ми всі тремтимо

(Десь у серці

Одкрилися рани…)

Весно, облудна мано!

Що ж це ти робиш із нами?!

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, ДИФІРАМБИ, 1926 р.