Дифірамб пісні

Вільно ритмована мово,

Найкраще з земних чудес,

Що слово складаєш до слова, –

Ти не дарунок небес!

Тебе створила людина

В сиву давнінь віків,

Щоб ти, мов таємна пружина,

Торкала то втіху, то гнів.

Ти родиш сили могутні,

А часом безсилий плач;

Мотиви твої незабутні,

Хоч забудеться твій сіяч.

Хто твій творець, о пісне?

Не “я”, не “він” і не “ти”…

Родишся ти не навмисне

І вільно летиш у світи.

І всі ми – мрійні піїти,

І всі ми – віщі співці,

Бо любимо словом горіти,

Хоч і без міри в руці.

Пісне! Скільки мелодій

Ти в наших серцях плетеш!

Закрадєшся в душу, як злодій,

Хвилюєш її і ведеш.

В мотиві одного малюнку

Одкриваєш багатий скарб

І звичайну, буденну думку

Зодягаєш у тисячі фарб.

Дрібний, невловимий натяк

Ти перетвориш на крик,

Примусиш спомин заплакать,

Чекати в майбутньому втіх.

Всі надра нашого серця

Ти розгортаєш до дна,

Показуєш, чим воно б’ється,

Чи ясна його глибина.

Виносиш на світло, в свідоме,

Всі таємниці життя,

Всі щонайтонші заломи

Настрою, думки, чуття.

В серцях засипаєш провалля,

Вириваєш терни й бур’яни,

Щоб завжди вищим моралям

Місце давали вони.

Торкаєш у різних душах

Щонайтонших струн-тетив,

Робиш їх рідних і дужих,

Гуртуєш їх в колектив.

Наставляєш на діло корисне

Рядками ритмованих слів.

Хвала тобі, вільна пісне,

Оздобо нових віків!

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, ДИФІРАМБИ, 1925 р.