Дихаю

/гі́рка за домом: юрба дітвори/

зараз - мала, в дитячій уяві

тоді - вертикальний обрив!

сніг намітає, сани з гори,

як на трампліні, злітають на ямі,

вниз головою до яблунь кривих -

ще тільки 10-ть: дзвінко сміюся

...

(хоч я і носа розбив)

/літні зелені карпатські стежки/

перші мозо́лі, збиті коліна,

дух розпирає, несе́м казанки,

мрії легкі і важкі рюкзаки,

біля наметів тріскочуть поліна,

чай із ялиці і а́фин пʼянких -

вже цілих 20-ть: найщасливіший

...

(хоч на ногах синяки)

/за Світлодарськом: розвідоперація/

"Дуже! сильно! пахне "Гвоздиками" -

крики в ефірі по радіостанції,

перший артобстріл - ініціація,

ноги у росах між травами дикими,

пил вперемішку із листям акацій -

ще 27-м: я уперше помер

...

(хоч була вдала евакуація)

/шлях до Херсону: Високопілля/

звільнена пустка, світ НЕжиття,

плачемо ми, плачуть і звільнені,

вдячні і маки - душі розстріляних,

лине перчатка у ягід китя́г,

запахи літа, нив незасіяних -

вже 35-ть: я ще дихаю...

...

(хоч і в могилі застряг)