“Димить стерня над синіми ярами”

Димить стерня над синіми ярами,

Ряхтить між кленами рожева далина —

І полином надихавшись сповна,

Встає зоря вечірня з полина…

Кого мені — в розхристаному полі?

Тут серце переборює думки,

Тут дні мої зливаються в роки,

Тут уливаються вони у колоски…

Кого мені?

Кого мені, глибокомудра земле?

Чи, може, поля? Ось мої поля…

Чи роду-племені? Тут рід мій, і сім’я,

І мир, і злагода… Собі ж не ворог я!

Кого мені?..

В моїй душі неспокій — день мій кожен,

Що ніч у ніч заснути він не може,

Передчуттями сизими тривоже,

Пришпорює неначебто коня…

Димить стерня…

1954