Дисмас

Якби до цього я хреста

прибитий був цвяхами...

Болить так сильно неспроста -

прикутий бо гріхами.

Яке добро хоч раз зробив?

А скільки зла накоїв!

І не таких ще заслужив

обра́з, плювань, побоїв.

Хоч зараз я усе ж згадав

єдине добре діло -

одну Сім'ю чіпать не став,

а відпустив із миром.

Малюк, старенький чоловік

і Мати була з ними.

Такої гарної вовік

не бачив я дитини!

Впізнав Того, Хто був малим -

тепер висить між нами:

між мною - Дисмасом лихим

і Гестасом лукавим.

Хоч став дорослим, та душа

хіба зазнала зміни?

Така ж все чиста, без гріха,

як в ма́лої дитини.

Нехай мене! За що Його

ви, люди, розіп'яли?

Та схаменіться! Це ж Господь!

Хіба ж ви не впізнали?

І розумію, що й висіть

я поруч не достоїн,

та хочу дещо попросить

все ж перед тим як воїн

проткне своїм списом Тебе

і обірве страждання:

згадай лише, згадай мене

серед людей останнім.

У Царстві Вічному коли

Ти сядеш на Престол,

згадай того, хто тут висів

пору́ч з Твоїм Хрестом.

У відповідь тоді почув,

що буду не останнім.

А першим в Царство увійду,

бо встиг із покаянням.

(с) Сергій Величко