Діти Яни

Яна приходить — мов грім у під’їзд,

Слово її гостре, як лезо до сліду.

Вона сміється голосно — нічого не ховає,

Та під сміхом — пустота, що світлу не дає.

Гагаузьке коріння, гордість чи брехня —

Для мене важить не ярлик, а суть її дня.

Вона махає пальцем, ставить всіх в ряд,

Але в дзеркалі — інший портрет, не той, що в її штаб.

Діти, лягайте в пам’ять: дивіться збоку, дивіться чітко,

Щоб знали — матір неслухняна, слова її — ситко.

Нехай бачать, як ламає, як сміється з болю,

Як робить з правди фарс — і називає це волею.

Я не хочу їм шкоди, не хочу пекла й ран,

Хай правда робить своє — як прохолодний туман.

Щоб гірчинка в роті лишилась — урок короткий й точний,

І щоб кожен погляд сказав: «Ось вона — вся по-справжньому».