Дівчина з Поділля

Спить солдат,

поволі догоряє свічка,

лиш тремтять метеликами вії.

Золота коса

і жовто-синя трічка...

А надворі вітер снігом віє!

Все пройшла --

і заборону військкомату,

всупереч сльозам в очах родини...

Як змогла

вона у руки зброю взяти,

дівчинка, недавно ще дитина!

Спить дівча,

вогкий бушлат і чорні берці,

камуфляж в зелених візерунках.

Зазвичай

їй біле плаття би до серця,

мешти на високих закаблуках...

Що вона

юнацькім серцем відчувала,

як в заграві бойового пекла

на плечах,

посеред вогняного шквалу,

рятувала хлопця з небезпеки!

Не з добра

надворі злий донецький вітер

дівчині співає про Поділля,

про той край,

жаданий, мирний, добрий, світлий,

про садочок з вишнями на гіллях.

По війні

іде дівчина крок за кроком,

затаївши страх, забувши втому.

Хай у сні 

примариться їй мирний спокій

в маминих долонях біля дому!

Біль і гнів,

переплавляючи у силу,

піднялась вона над божевіллям!

...На війні

поки що спить дівчина мила,

дівчинка з далекого Поділля.