Дівчинка

Тихенько плаче серед ночі,

Сціпивши зуби в темноті.

Дівча, яке так сильно хоче

Щоб зрозуміли ви її.

Не хоче щоб її жаліли,

І слів кохання-зайве це!

Вона у день здається сильна,

А уночі дощами ллє.

Колись була вона щаслива.

Весела і дзвінка завжди.

Тепер як хмара ходить сіра,

І жалем в очі віддає.

Мабуть, життя її змінило.

Тепер по іншому все є.

Та на душі, все ж так несміло

Той промінь сонця виграє.