Дивися – стелеться перший лід

Дивися – стелеться перший лід

на наших з тобою вулицях зранку,

і кров на смак ніби дикий глід,

а на губі залишився слід

від поцілунку, маленька ранка;

дивись, як обтріпуються краї

кишень від рук в шкіряних рукавичках,

як забуваються всі твої

легковажні вчинки, шкідливі звички;

як тісно сплять на гілках птахи,

як сивим береться в повітрі подих,

як сонце пестить міські дахи,

і чорні гострі дерев верхи,

і сонних риб у повільних водах;

як світ підносить тобі дари –

холодні яблука, пізні квіти,

раптові безвітряні вечори

та інші радості – їж, бери,

тримай, бережи, забувай про літо;

як зріє в легенях нове тепло,

не стороннє, м’яке, небачене,

тендітне, ніби живе стебло.

І все, що з тобою колись було,

більше не має жодного значення.