divorce

Здається, доля декого непомітними створила.

З ним розминулись, не зауваживши. Ніякого дива:

Він приховує за спиною свої крила,

Соромлячись, що вони тендітні, вживані і некрасиві.

У зворотнім не переконати. Перемудрили.

Вранці Вона Йому говорила:

Ми вже не молоді, не та вже сила,

А що буде, як ми будемо сиві?

Коли ожеледа по зливах?

А потім їй вкотре дізнатись закортіло -

Хто так її прокляв, що вона його зустріла?

Овва! Прилетіло.

Куди сховатись? Нема укриття.

І Йому відповіді шукати перехотілось,

чи вона забарилась

Аж на пів віку його життя.

«Мені на тебе ворожили –

Божились,

Що не буде ніякого тертя!»,

Та здичавів світ, який вони обжили,

А за днями осліпу роки каяття.

Пережили.

Гірше ран порожнини,

Йому не вперше пекли серце на грилі;

Стиснулись і розслабились пружини.

Поїв вранці те, що вона вчора зварила -

Вийшов зі списком справ на цей день.

Відчув, як від минулого вже спорожніли корзини

і стискаються кулаки замість жмень –

ніщо не трапилось раптово – було кілька знамень.

В житті прийшов час обжинок.

Він все ще Йосип, а вона вже не Марія,

Щастя аж ніяк не відпочинок,

І не місце коло вогнища, що не гріє.

Ми так мало знаємо про достатні причини.

Мимрив він під ніс «ні обіцянок, ні пробачень»

І далі світ не буде як велике чавило.

Нехай щось і було в очах собаче -

Життя так нічому окрім довіри і не навчило.

Та з тих пір його ніхто більше не бачив…

Десь, мабуть, щасливий.