Дніпро взимку

Нема Дніпра, нема, та й годі —

Є вкрита снігом далина.

Лише зненацька у негоді

Хрустіння криги долина.

Але мороз у повній силі,

Дерева інеєм взялись.

Там, де гойдались гори–хвилі,

Курей селянських патра лис.

Він озирається зловтішно:

Ось що накоїла зима.

Йому і боязко, і смішно:

Де ж той Дніпро?..

Нема, нема.

В снігах немов сліди від борон —

Рубають хмиз на берегах.

І кряче тристалітній ворон —

Недобрий, лиховісний птах.

А селянин косу готує,

Він розпізнав за довгий вік:

Там, попід кригою, нуртує

Живий, нескорений потік.

Якщо просвітиш пильним оком

Зимові товщі неживі,

Між сонцем і отим потоком

Зв’язки помітиш вікові.

І зрозумієш за хвилину

Дніпрових вод глибинну суть:

Живі, невидимі краплини

Скресання дух в собі несуть.

І що той ворон навіщує,

Набреше лис на сонця щит,

Дніпро весняний не почує,

Бо люта крига вже тріщить.