До Дідуся

Страшний 45, болючі слова...

як згадую їх - душа завмира.

Дідусь мені часто розповідав,

Як він Батьківщину свою захищав.

Було це давно, півстоліття назад

Він був молодий, зовсім юний солдат...

Безвусий хлопчисько без зброї в руках,

А все таки знав, що йде смерть по пятах.

Він вижив, він зміг її подолать

Хоч кров він пролив, та що тут сказать...

Він 9 дітей на світ породив,

Мене ж він багато чому научив

Навчив мене вірить, терпіти й чекать

І рідную мову свою поважать

Не зраджувать віру, боротись за правду,

Вкраїну свою завжди захищать

Хоч він і не поряд зараз їз нами

Давно вже немає його серед нас,

Він в серці моєму, теплом зігріває

Віру в майбутнє і віру у нас.