До гордої рослини, цебто до самого себе

Широкоплечі пні. Черва і червень.

З погаслих зір срібляве порохно

обсипує дубове листя. Дно

підземних рік. Тремтять рослинні первні.

Хмарин хустина на обличчі неба.

Співає сонно гімн гниття черва.

Заранній лук мов сонячна брова.

Проміння кусні — світло тонкостебле.

Зелена башта — дуб стрільчастоверхий,

підвівшися із ночі чорних нар,

виполює черву й гниття пожар

зливає свіжим соком — бог упертий.

Мов мідь живу, наснажує рослини

електрика зеленої землі,

але і ти — рослина горда, що

співаєш це, не знаючи пощо,

колись, мов пень, подолана від тлі,

покотишся землі на груди сині.

1 квітня 1936