До літа

Споруднику пахощів, служителю квітки,

на лицях у тебе вогніють нагідки,

видмухуєш звуки лункі в соломинку,

вимочуєш в річці надуту хмаринку.

Накинувши оком лукавим на воду,

на хвилі біжучій змальовуєш вроду.

І все тобі мало омани й ошуки:

даєш мені пензлі й сопілку у руки.

І я, нестяменний дивак та баніта,

малюю обличчя минулого літа.

І дмухаю в дудку, і дим добуваю,

а все, що змалюю, — за мить забуваю.

***