До матері

Коли посріблить сивина твої вже скроні,

Далекі спогади у зморшках оживуть,

Я міцно-міцно стисну у долонях

Ті руки, що лише тепло несуть.

Їх поцілую – й очі засіяють,

Тихенько спуститься усмішка на уста…

У цілім світі кращого немає,

Ніж материнська заповідна доброта.

Із першим подихом народжується в серці,

У кожнім погляді усе життя вона,

Наповнює до дна в душі озерце,

І незміренна в неї глибина.

Моя матусю, серденька перлина,

Одна сльоза з очей твоїх – й життя віддам,

В хвилини щастя і в лиху годину

Твої обійми – то священний храм,

Твої слова – то мудрості склепіння,

Одна порада краща сотні книг,

Я Божого молю благословіння,

Аби вогонь в твоєму серці не затих,

Щодень з молитвою про тебе я лягаю,

Світанок будить думкою про те ж,

Для тебе виплачу всі сльози аж до краю,

Бо лиш твоя любов не звідала ще меж.

Я світ пройду, а ти лиш будь зі мною,

Печаль твої не змучить більш уста,

І старість хай обходить стороною,

Хіба ж то вік, коли нема ще й ста.

Молю, живи у кожному світанку,

За мною так ні в кого не болить,

Для нас з тобою не бува останку,

Нам поруч ще віками жить і жить.