ДО НАЩАДКА ПРО СПАДОК

На землі помолись,

Тій, де сад був колись,

А тепер – тільки урвища дикі,

Де творили світи

Такі люди, як ти:

І душею, і тілом великі.

Наше світло надій

І все марево мрій

Хай розквітне під сонцем з тобою

І в творіння святі

У твоєму житті

Виростають у сад після бою.

Ми боролись, клялись,

Що збудуєм колись

Щось таке світове, неповторне,

Та лисіє земля, порожніють поля

І від щему стискається горло.

Диких зграй і колон

Уже звичний полон

Поглинає людину, мов свічку,

А у вирі розмов

Навіть вірна любов

Виглядає, як бідна калічка.

Влада, жовтий метал

І весь світ – наче зал

Для перегляду хтивих історій. –

Ось чого досягли,

До чого дожили

Ми під небом, де світяться зорі.

На землі помолись,

Тій, де сад був колись,

А тепер – тільки урвища дикі,

Де творили світи

Такі люди, як ти:

І душею, і тілом великі