До пані Варвари Л

Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.)

зберігається у Львівському історичному музеї

Тебе — теплу, погідну, лагідну, окату

хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату.

Спалює мене поїдом жадання єдине:

їхати до тебе поїздом більш як дві години.

Далі мене знищує пожадання друге:

«З темниці музейної виплинь, королево!» —

горлав би на всю губу з любові і туги

серед міста, опівночі, в товаристві лева.

(Лев зі мною рикав би). І коли зненацька

ти виникла б на мій голос — ніби на портреті,

загриміла 6 мені в серці музика вар’яцька

і мене б охопило пожадання третє:

на коліна гупнути, як бугай на страті,

і благати, мов пастир, що записує в секту:

«Ходім пити повітря. Тут повно кастратів.

Я люблю твої руки, очі, корсетку,

сукню з ліфом, сорочку, кавтан, запаску,

а також панчохи і черевики.

Я люблю твого тіла великодню паску,

твої лікті і фалди — і все навіки!»

Я схилявся б низько, шептав би п’янко,

цілував би слід кроку твого, Варваро,

край мережива твого, дурна міщанко,

посмітюхо з Ринку, глуха почваро!