До побачення

Черв’як зневір’я гризе і душить.

Минули дні коли я вірив.

Може цей демон мене задушить,

Може мене розважать Сускегана чи

Гвадалквівір.

Ішов назустріч молодому життю.

Прощайте, прощайте щирості дні.

Коли захочу — востаннє заблищу

І звук моїх поез ущухне в далині.

Смуток. Не розважить ніхто.

А день такий теплий,

день так привітно всміхається.

Вона сьогодні у веснянім пальто

І в вітринах їй фігура її подобається.

Згас світ і сонце плям не зоставило.

І я стою, і я зникаю, невідзначений.

Прощайте,

прощай усе, що мене раділо й бавило —

Ах, дуже слабий твій голос: — До побачення…

21. II. 1917. Владивосток