до сонних сонць

до сонних сонць здитинів, ой здитинів…

ні ранку вже мені, ні вечорів,

дмухнув – і відхилилось дощовиння

хуртечею погідних голубів.

і зір напише… прийде світ пологий:

від мене чи до мене – не збагну.

мов колесо, збіжу у перелоги,

дитячих снів прознавши таїну.

сідатиме на плечі сонце вірне

пташам так тепло-тепло… до душі.

вовтузитиме виспілими мріями,

допоки не спинивсь, не зледащів.

нівроку сонцю і мені незгірше –

крізь нас дерева, вірші, далечінь.

невже ще є такий, хто хоче більше? –

неслось од жартунів-утікачів.