До життя

Прихилля серця, мови любота, —

з твоєї ласки шовк — ніжніше дихать,

я маю все, і навіть гіркота,

щоб смак не втратить, підмішалась стиха.

Є в мене все: вода, в солянці сіль,

і хліб в спідушці на листку латаття,

і день, що йде поволі звідусіль,

аби його любов’ю привітати.

Та є ще ти — безмежна щедрота,

ласкавістю, довірою багата…

Отак би й жить, минать свої літа

і обертать в набуток кожну втрату.

Отак би й жить без марниці весь вік,

щоб радощами серце надолужить

і дням своїм забути назву й лік,

тому що ти зі мною у подружжі.

***