Дочекалися Під небом зацвіла осіння рана

З циклу «Нотатки фенолога»

Дочекалися. Під небом зацвіла осіння рана —

в золотій оселі смутку не живу, а розкошую.

Трохи полум’я вмістила у пейзаж віконна рама,

і поки ще палахкоче світоч дерева ошую.

Доростаємо. І листя щораз більшає в господі.

І коли ступаю листям, відчуваю, що існую.

От і знов — поважчав досвід, ніби камені насподі,

та поки ще добре чую голос брата одесную.

І снується павутина, мов первинний і невинний

біль невпійманого слова, що прониже до кісток.

І за першим поворотом хтось, уже мені невидний,

підбере летюче слово, що тремтить, немов листок…