Додому із темряви

Назар вернувся – крізь пітьму і втому,

Крізь роки мовчання, крізь тіні біди.

Його вже вписали колись у відому

Сумну трагічну перекличку.

Квіти рідні несли, мов останню молитву,

На його високу могилу,

І кожна пелюстка зберігала приховану силу,

І мрія проростала крізь сльози.

Та близькі не гасили свою надію,

Чекали попри все, через страх,

Бо серце впізнає найрідніші обличчя,

Навіть коли їх приховує шлях.

Назар повернувся – і тиша здригнулась,

Немовби почула знайомі сліди,

І віра людська знову тихо торкнулась

Тих дверей, що замкнули колись назавжди.

Він став не загиблим – став він доказом:

Надія живе, поки світ не згаса.

Бо навіть із темряви, болю і часу

Людина знаходить дорогу назад.