Доля і вона

незнаю я, що мушу вам сказати

на світі слів таких не підібрати.

десь там далеко, у гаю

шепочуть квіти, мов в раю.

і думка лине мов та хвиля,

яка питається щодня,

"чому так склалась доля?"

а ти мовчиш, подумки з собою,

незнаєш, що відповісти,

допомогти? - питає звук хвилястий

й відгукнеться бриз морський,

а він лине далі й далі,

до ось тих сумних очей,

а ті очі сіроокі, дивляться у небеса

й незнають як так бути, шо далі робить.

а той промінь неба, світить всім у дзеркала,

лиш поглянь ти любий друже,

яка ж прекрасная вона,

й не забудь ти на останок,

що завтра буде на світанок,

усі ті спогади минулі,

й наше світле майбуття,

усе це, як ні як

відвічне, нашеє - життя