ДОЛЯ СОЛДАТА

Лежав і просив він у Бога,

Продовжити хоч трішки життя.

Перед очима стояла дорога,

В щасливе його майбуття.

А біль пронизав усе тіло,

Тільки губи шепотіли слова.

Щохвилини прощався, то і діло,

Бо не знав коли буде пора.

О Боже! Пробач..хотів жити,

Прошу ти мене не залиш.

Я крізь біль прочитаю молитву,

Зжав в кулак підім'ятий спориш.

А десь там заплакана мати,

В сльозах чекає синочка.

Війна вже назначила дату,

І плаче калина в садочку.

А небо яскраво- блакитне,

Неначе прощається мамо.

Все плохо, вже бачу хмаринки,

Які наді мною звисають.

І сонечко матусю сховалось,

І біль притупилась в грудях.

Так легко матусю зробилось,

Мабуть все, відлітаю, як птах.

Лиш гуркіт гуляє по полю,

А душу покинув вже страх.

І хто ж йому вибрав таку долю,

Лиш вітер читав по губах.

Пробач мене мамо рідненька,

Не мріяв двухсотим вернутись.

Тихіше вже б'ється серденько,

Прощавайте рідня і всі друзі.

Спадала роса на тепле ще тіло,

І вітер легенько його обвівав.

Душа вже давно його відлетіла,

За мир і свободу життя він віддав!!!