Доля

Крик малятка, крик дитини,

Крик маленької людини.

– Гарна новина у нас,

Мамо, донечка у вас.

Але мама не радіє,

Навіть глянути не сміє.

Їй байдуже – донька, син…

Вона просить аспірин.

– Я хотіла запитати…

Як відмову написати…

Похапцем зібрала речі,

Сумку кинула на плечі.

І пішла, не обернулась,

Навіть радо посміхнулась.

І ні смутку, ні сльозинки,

Їй не жаль свої кровинки…

Багато років промайнуло,

Стерлось все, усе забулось.

Так вже мамою й не стала,

А доньку не розшукала.

Посивіла, постаріла,

Дуже тяжко захворіла…

І зовсім одна зосталась,

Щастя так й не дочекалась.

Лиш тепер все зрозуміла

І душа щодень боліла.

Її осінь наступила…

Все! Життя… Життя прожила.

Біль, образа, гіркі сльози,

Затягнули небо грози.

Вітер скиглив, завивав,

Каганець життя згасав…

І хто винен в її горі? Доля?

Шумить зажурливо тополя…