Доля

Ніч темна за вікном і тиша, тиша,

Природа спить, земля легенько дише,

А я з вікна цю тишу споглядаю

І спогади в душі перебираю.

Враз ожили вони і ятрять душу,

Я перебрати їх до ранку мушу.

Дзвенять у серці пам’яті дзвіночки,

А на щоках два зрадливі струмочки.

Доріг я безліч по життю сходила,

Десь ненароком долю загубила,

Як неприкаяна життям блукаю,

І долю скрізь загублену шукаю,

Та, мабуть, хтось знайшов і вже присвоїв,

Не розуміє він того, що скоїв.

Я неживу без долі – помираю,

Віддайте, люди, хто знайшов – благаю!