Дороги

Молюся вам, оті дороги,

Донецькі, чорні, кам’яні,

Що ранили дитячі ноги

І лікували у стерні;

Отим стежкам, які водили

По мінах у ворожий тил,

Щоб вибухав, де ми ходили,

Живий бузок, а не тротил.

Тепер оте напівдитяче,

Окопне, давнє, лісове

Сопілкою у грудях плаче,

Сльозою по щоці пливе…

Молюся вам, дороги пізні,

Де радість є і смуток є,

Де, зрікшись неживої пісні,

Я серце обновив своє.

О, скільки тут було капканів!

Хоч це, здається, не війна,

Та поміж сосен і парканів

Ховалась пастка не одна.

Отут живуть лауреати,

А там живе чиновний люд…

Навчись брехати, щоб до хати

Тебе покликав лизоблюд.

Тоді, дивись, тебе помітять.

Благословляючи у путь,

В газетах праведно освітять

І ветераном назовуть…

Молюся вам, святі дороги,

Дуби, озера, комиші,

Де голос чесної тривоги

Прокинувся в моїй душі.

Оновлений, туди рушаю

З малим блокнотиком в руці,

Де між зеленого лишаю

Цвітуть в окопах чебреці;

Де сосни бронзові на схилах,

І зосереджені, й журні,

Як монументи на могилах,

Стоять у грізній тишині.

Мені вечірні зорі світять —

І легко дихать, легко йти.

Я певен, що вони помітять,

Бо в зорях є живі брати.

06.02.1974