Дорогий мій ,мій милий друже

Дорогий мій ,мій милий друже,

Я втоплюся в найближчім болоті,

Бо, зізнатись, страшенно боюся

Потонути у вдячних обіймах,

Які з тріском двомісно порвуться,

Як і кожне заключене коло,

Як і всяке моє пристанище,

Як і кожна моя відрадина,

Кожна мить швидкоплинної радості

На гравюрах тривалої пам'яті.

Я люблю тебе щиро і лагідно,

Ніби перші в житті обійми,

Як себе, але чисто і бережно,

Як колись, але більш стабільно.

Я із вдячними честю й повагою

Повертатимусь в звуки імені,

Повертатимусь в ноти запаху

І волокнами світу й простору

Я є ближче ,ніж всім здавалося,

Я є більше ,ніж можна бачити,

Я є менше і поза втратами.

То ж покинь свою вісь бентежності.

В ній немає віднині місця,

В ній немає віднині сенсу.

Ти живеш, де жива недоторканість

У моєму місткому серці ,

У моєму хисткому світі,

Що його не наважиш хотіти,

Що його не посмієш пізнати.