Дощ на вікнах малює вічність

Дощ на вікнах малює вічність,

я навік відпускаю мить.

У очах твоїх - потойбічність,

й нескінченна небес блакить.

Голос твій заблукав самотній

у полоні пустих кімнат.

І лише у холодній безодні

краплі, падаючи, дзвенять.

Всі примари розтанули водночас,

коридорами тіней в ніч.

Сни мої стали сірими, без прикрас,

розлетілися навсибіч.