Дощ
Written 2023-03-11
Дощ невгамовний ніяк не знаходить місця собі,
Вештається вулицями міста доволі нервово.
Досі не змовкне. Він там ще з ночі, а вже обід,
Знехтували б ним, та він - необхідна передумова
Поєднання простору і часу, антидот від їх отрут…
Оберіг від бід. Повнота Чаші. Подяка на добрім слові.
Порох минулого перетворює в бруд,
Що налипає нам на черевики - це знову
мертві хапають живих, мертві й досі тут!
У Львові!
Вони шепочуть: Ти ж знаєш, все нове -
То давно або добре забуте старе!
То ж аби хоч раз народитись ще
Ми обов’язково
Повинні канути в Лету! Піти в забуття!
Неідентифіковані скелети –
Це все,
що можна тут залишити по собі.
Шмаття старе і зношене взуття,
Що належало якійсь невідомій особі,
Чиє ім’я,
ба навіть будь-які згадки, стер,
припинив загальний цивільний обіг,
чиновник, сторож, час (в порядку вибуття).
Чому нас навчає Книга Естер?
Що життя –
Не трофей, яким тішиться мародер.
Це питання взаємної згоди
З паном Богом на експеримент. Трансфер
І поряд з цим прекрасна нагода
Здійснювати свій рух в коловороті сфер;
Кому пегас, кому дромадер,
І не з долею, яку надбав собі Агасфер,
А з надією, що ось тут, дякуючи Його промокоду,
Ми зустрінемось знову, у кав’ярні, де небагато народу,
Де кожен з нас першовідкривач-піонер
Дивокраїв світу довкола по новій моді,
Але одне в цім буде як нині, таким же і згодом –
Вузол наших доль. Двоє сердець як одне.
Звучатиме та зі знайомих давніх і вічних мелодій,
Від якої завше пробирає щем!
В ній є паузи, та немає коди,
Ніщо нам не може стати на перешкоді –
І хтось з нас на іронічний манер
Зауважить, що у нас є свій Лицарський кодекс,
Ми не кидаємось словами на вітер, і всі наші пригоди
Через те, що в нашій природі
Закладена шляхетна порода
Вірності і Свободи!
І як те зерня не втопчуй – все одно проросте.
Ми не шахи в коробці і гасло у нас просте:
Дівчата і хлопці! В нашій основі – Божий портрет,
Ось янгол над нами свої крила простер
І тихо шепоче: цей світ завше в розробці,
Бо Пан Бог - Вічний Революціонер,
Він ще живий! Він ще не вмер!