“Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття”

Стороною дощик іде…

Українська народна пісня

Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття,

відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі,

мов лушпиння — смішок, поторкаючи губи, губився,

і краями нарозбіж засмічений шлях ворушився.

Як не йтимеш — з дощем весняним розминешся

і в розлам громовий западешся…

Що тобі отой дощ-заволока,

якщо тріщина вуст так глибока

і краплина душі не сягне,

не розтопить нутро крижане.

І хоч кричма викрикуй свій відчай,

хоч мовчанням вимовчуй, терпи,

під тобою безоднява вічність

мерзлотою гуде з-під стопи.

Але май лиш мачину надії,

на губах скибку світла тримай,

дощ затче тебе в прядиво ліній

і, заливши, хлюпне через край…

Опинившись в крутому потоці,

що, нуртуючи, темряву тне,

ти відчуєш: на кожному кроці

долю зраджує дно крижане…

І не висмикнуть рук, не ступнути —

котить каменем чорний потік…

Кружеляє тебе в каламуті,

і пісок намерза до повік.

Але світла окрушина зблисне,

познакує високе чоло,

і заціплені губи розтисне

влите в слово весняне тепло:

— Вос-хва-ля-ю-у…

***