Достойний матеріал

Тривале відлуння виснажує висохле горло,

а слово потяте членується часто і дрібно.

І звуки в кубельцях звиваються чорних,

і тиша стояча свічадо затягує срібне…

— Верніться! Верніться! —

складаю з відлуння благання,

бо голос обсипався листям осіннім…

Та вже ж відбулося прощання останнє,

і зустріч можлива лише в сновидіннях…

О Боже, чи, може, шкодуєш потульної глини?—

у Глинищах наших ще глею доволі —

візьми воскреси їх і час почленуй на години,

проте не вертай їм прожитої долі.

Візьми відтвори їх з розбитої рухом дороги,

допоки ще пам’ять моя зберіга їхні риси;

колеса місили, копита топтали заміс до знемоги, —

терпляча земля, щоб ліпити людей, подивися.

Дорога терпляча, слухняна, безвічна й далека —

її поснували солом’яні жили.

Велика, прихильна до всіх, чорногрека.

Достойна вона, щоб з неї і Бога зліпили.

— Михайло! Палажко…—

Відлуння вертає імення…

Дорогою їдуть глухі поїжджани.

Повітряні хвилі змивають обличчя священні,

під колесом гострим земля розтулилась, як рана…

***